Похмільний синдром (який вони називають загадковою російською душею) добре вивчений і відрефлексований ще великою російською літературою і трет‘їм отдєлєнієм собствєнной Є.І.В. канцелярії, яке цей народ і цю літературу опікало й надихало.
Путін може діяти за традиційними алгоритмами, бо традиційними залишаються реакції підданих. Він вірно вчиняє, коли вчиняє жорстоко. Вони це люблять. Добрих правителів вони вбивають чи проганяють. Павла І – європофіла й гуманіста – до смерті забили табакеркою. Олександра ІІ, який звільнив селян, підірвали бомбою. Миколу ІІ, який впровадив перші більш-менш демократичні вибори, розстріляли. Хрущова, який влаштував відлигу і скоротив репресії, скинули. Горбачова за гласність і демократизацію усунули в антиконституційний спосіб.
Московити здатні любити лише тих, кого бояться: Маніяка Івана Грозного, Садиста Петра І, Катерину ІІ, яка кріпосництво замінила рабством, Сталіна, який вбив їх більше, ніж Гітлер… Путін усе робить вдало, але мало. Його поліція має бити опозицію не гумовими кийками, але саперними лопатками, тоді його не любитимуть, а вже обожнюватимуть. .
